Святвечір і Різдво в українській традиції та сучасності

Оселю готують заздалегідь, а святкову вечерю розпочинають з появою першої зірки — символу Вифлеєму й народження Христа, що збирає родину разом.

Особливе місце в домі займає дідух. Його роблять з пшеничних або житніх колосків, інколи з вівса, перев’язаних стрічками чи перевеслом. Дідух уособлює працю на землі, пам’ять про предків і безперервність роду. Його вносять до хати зі словами побажання добра й ставлять у покуті, де він стоїть упродовж усього різдвяного циклу, нагадуючи про зв’язок поколінь.

Головною стравою Святвечора є кутя — зерно, з’єднане з медом, маком, горіхами. Вона символізує життя, достаток і спільність, тому саме з куті починають вечерю. Поруч із нею — узвар, напій із сушених яблук, груш, слив, що уособлює родючість і вдячність за плоди року.

На стіл подають пісні страви. За традицією їх може бути дванадцять — за кількістю апостолів, якщо вистачає достатку. У родинах готують стільки, скільки дозволяють можливості: страви з капусти, грибів, квасолі, риби, зерна. Значення має зміст і порядок, а не розкіш.

Окремим явищем різдвяного часу є вертеп. Він існує як інсталяція — різдвяна шопка з фігурами Святої Родини, пастухів і ангелів, та як театральна постановка. Український вертеп поєднує біблійну історію з народними персонажами, живою мовою й образами, через які передається уявлення про світ, людину й справедливість.

Сьогодні Святвечір і Різдво поєднують давній звичай і сучасний досвід, зберігаючи сенс свята, що проходить заборони, зміни календаря та історичні випробування, залишаючись важливою частиною української культури.