Коропенко Марія

Тому, якщо говорити про війну в Україні, моя особиста історія починається з 2014 року — з окупації Криму. Тоді я була ще дитиною і не могла повністю усвідомити політичний та історичний масштаб того, що відбувалося. Але це залишило в мені відчуття втрати, яке з роками ставало все зрозумілішим.

У Японію я приїхала в 11 років. Я вже мала свої спогади про Україну й Крим, але значна частина мого життя пройшла в японському середовищі. Я продовжила навчання вже в японській школі, згодом вступила до університету й поступово вчилася жити між двома мовами, культурами та способами мислення. Японська освіта дала мені не лише знання мови чи академічний досвід. вона допомогла побачити зсередини, як формується довіра в суспільстві, як повага до правил, уважність до деталей і відповідальність перед іншими можуть ставати частиною щоденного життя.

Водночас Україна завжди залишалася моїм корінням. Чим довше я жила в Японії, тим гостріше відчувала, наскільки важливо не втратити зв’язок із власною країною. Після 2014 року, а особливо після повномасштабного вторгнення росії у 2022 році, це відчуття стало вже не просто внутрішнім. Воно перетворилося на потребу діяти.

Я почала дедалі більше замислюватися над тим, як Україну бачать у Японії. Часто про нашу країну дізнаються через новини про війну, руйнування, біженців і гуманітарну допомогу. Усе це важливо й неможливо відділити від сьогоднішньої реальності. Але Україна має значно глибший голос. Це країна культури, освіти, сили, гумору, підприємництва, історичної пам’яті й великого людського потенціалу.

Через діяльність у Ukraine House Japan, культурні події та медійні проєкти я намагаюся створювати саме такі простори. Мені важливо показувати Україну як країну, з якою можна будувати майбутнє — у культурі, освіті, бізнесі, науці, громадських ініціативах і міжнародній співпраці. Частиною цієї роботи став і мій блог (Цікаве про Японію), у якому я ділюся досвідом навчання та життя в Японії для української аудиторії.

Один із напрямів, який зараз має для мене особливе значення, — освітній обмін між Україною та Японією. Проєкт короткострокової поїздки українських школярів до Японії я сприймаю як інвестицію в майбутні зв’язки між нашими країнами. Підлітки, які приїдуть до Японії, побачать іншу модель суспільства, поспілкуються з японськими однолітками, відчують інтерес до України й, можливо, одного дня самі стануть людьми, які будуватимуть міжнародні зв’язки для нашої держави.

Я вірю, що майбутня сила України залежатиме не лише від зброї, економіки чи політичних рішень. Вона також залежатиме від людей, які вміють пояснювати Україну світові, створювати довіру, шукати партнерів і мислити довгою перспективою. Саме тому досвід життя між Україною та Японією я дедалі більше сприймаю як ресурс, який має працювати для України.

Мені хотілося б, щоб Японія бачила в Україні країну, з якою можна разом створювати майбутнє. І я хочу бути однією з тих людей, які допоможуть цьому майбутньому стати реальністю.