Мова — серце нації

У цей день вшановують Нестора Літописця — ченця Києво-Печерського монастиря, автора «Повісті минулих літ». Цей літопис, створений у Києві в XI–XII століттях, став основою української письмової традиції й однією з найдавніших пам’яток української культури.

Мова — дім душі.

Вона тримає народ у єдності навіть тоді, коли руйнуються міста.

Українська мова пройшла довгий шлях. Вона звучала в літописах, у думах кобзарів, у піснях і віршах.

Кожне слово має пам’ять. Коли дитина говорить українською, вона продовжує історію свого народу. Через мову передається традиція, молитва, родинне тепло.

У світі понад 7000 мов. Щороку зникає близько 25. Зі зникненням мови зникає народна душа. Українці зберегли свою — це сила віри та гідності.

У XIX столітті царська влада обмежувала українське слово.

У XX — радянська система прагнула зробити його другорядним.

Сьогодні воно звучить у школах, на фронті, у науці, в культурі.

Понад 85% громадян називають українську рідною. Цей показник зростає. Мова стала знаком стійкості та спільної волі.

Вона відкриває двері до світу. Українські фільми отримують міжнародні нагороди, пісні лунають на великих сценах, письменників читають у різних країнах.

Мова формує характер. У ній точність і музикальність, сила й м’якість.

Вона створює простір щирості, поваги й довіри.

У школах діти вивчають українську через історії та мистецтво.

Учителі пояснюють: мова — це ключ до свободи. Хто говорить своїм словом, той мислить своїм розумом.

Кожне покоління додає мові нових барв, зберігаючи її красу. У цьому — жива енергія культури. Мова росте разом із народом.

У час війни вона звучить твердо. Українське слово підтримує, лікує, об’єднує.

Мова — це зброя, що захищає ідентичність.

Щороку 27 жовтня українці по всьому світу беруть участь у Радіодиктанті національної єдності. Це спільна дія, що доводить: слово здатне єднати навіть на відстані.

Українська мова — як світло, яке не згасає.

Вона веде крізь труднощі, зберігає пам’ять і творить майбутнє.