Леся Українка. Частина 2

Коли ми згадуємо Лесю Українку, радянська школа часто підсовувала нам образ «нещасної хворої дівчини, що тужить за рідним краєм». Але реальна Лариса Косач була супермодерновою європейською інтелектуалкою. Вона вільно володіла понад десятьма мовами, подорожувала світом і створювала тренди, які європейська література тільки починала освоювати. Сьогодні вона, ймовірно, замовляла б матча-лате на рослинному молоці, вела б інтелектуальний подкаст і захоплювала б світ своїм прогресивним мисленням.

Поки тогочасна українська література здебільшого зосереджувалася на селянському побуті (що теж було важливим, але звужувало тематичні рамки), Леся здійснила культурну революцію. Вона вивела українське слово у світовий контекст, обравши своїм полем творчості античність, філософію та загальноєвропейські міфи.

Її шедеври стояли в одному ряду з найкращим європейським модернізмом. Серед них: «Кассандра» — переосмислення міфу про Трою через трагедію жінки-пророчиці, чию правду ігнорують; «Камінний господар» — перша в українській культурі інтерпретація сюжету про Дон Жуана, де акцент зміщено на психологію влади; драми «У катакомбах» та «Адвокат Мартіан», які в декораціях Римської імперії препарували теми фанатизму й духовного рабства.

Леся довела: українською мовою можна і треба говорити про глобальне — від римських легіонерів до світових міфів.

Бути модерністкою для неї означало мати тверезий, аналітичний розум. Попри важку й виснажливу боротьбу з туберкульозом кісток, Леся не дозволяла фізичному болю обмежувати політ своєї думки. Змушена через стан здоров'я часто й подовгу жити за кордоном — від Італії до Єгипту, — вона перетворювала кожну таку поїздку на інтелектуальну місію, пильно стежачи за світовою політикою.

Вона чітко розуміла головну аксіому: будь-які геополітичні зсуви та послаблення імперій прямо ведуть до послаблення їхнього контролю над колонізованими народами, зокрема й Україною. Ці процеси вона аналізувала з винятковою точністю, бачачи в них історичний шанс для визволення та розвитку української культури.

У наступній, фінальній статті ми поговоримо про те, як Леся Українка повернулася до українських фольклорних мотивів, створила свій головний шедевр — «Лісову пісню» — та чому її останні роки стали справжнім маніфестом незламності.