Голокост

27 січня у світі вшановують пам’ять жертв Голокосту — однієї з найстрашніших трагедій ХХ століття. Саме цього дня у 1945 році було визволено в’язнів нацистського табору Аушвіц-Біркенау, що стало символом припинення системного масового знищення єврейського народу.

Під час Другої світової війни нацистський режим убив близько 6 мільйонів євреїв. Аушвіц-Біркенау, найбільший табір смерті, розташований поблизу міста Освенцим на території окупованої Польщі, став місцем загибелі понад 1,1 мільйона людей, з яких близько 900 тисяч були євреями. Для світової спільноти ця дата є не лише днем скорботи, а й нагадуванням про катастрофічні наслідки ідеології ненависті та знецінення людського життя.

Голокост є частиною національної історії багатьох країн, зокрема України. Єврейська громада протягом століть була невід’ємною частиною українського суспільства — розвивала культуру, науку, економіку, була повноправною складовою спільного життя. Саме тому Голокост на українських землях став спільною трагедією всіх її мешканців.

На території України нацисти широко застосовували тактику масових розстрілів, відому як «Голокост від куль». Одним із найстрашніших символів цього злочину став Бабин Яр у Києві. Лише за два дні — 29 і 30 вересня 1941 року — там було вбито 33 771 єврея. За весь період нацистської окупації загальна кількість жертв Бабиного Яру перевищила 100 000 осіб.

Масові вбивства мирного населення відбувалися також в Одесі, зокрема у жовтні 1941 року в районі Люстдорфської дороги та в таборах Богданівки, у Дробицькому Яру під Харковом, у Янівському таборі у Львові та в багатьох інших місцях. Ці локації пам’яті свідчать про спробу нацизму знищити цілу сторінку життя України — людей, які вважали її своїм домом і працювали задля її добробуту.

У 2026 році цей історичний біль відчувається особливо гостро. Російська агресія проти України знову принесла на нашу землю терор: системні обстріли житлових кварталів, лікарень, енергетичної інфраструктури, що забезпечує тепло й воду мільйонам людей. Ці дії мають ознаки цілеспрямованого знищення цивільного населення та нагадують практики тоталітарних режимів минулого століття. Історія Голокосту переконливо доводить: замовчування зла призводить до катастроф, а спротив сьогодні є захистом людяності від нових форм геноциду.

Водночас історія знає й приклади світла. Україну та Японію поєднують приклади людяності, що рятували життя всупереч смертельній небезпеці. Ми з глибокою пошаною згадуємо японського дипломата Чіуне Сугіхара, який, порушуючи накази, видав тисячам євреїв «візи життя». Так само тисячі українців, ризикуючи власним життям, рятували своїх сусідів-євреїв. Ці вчинки доводять: навіть у часи найтемнішого зла людяність залишається можливою.

Вшанування пам’яті жертв Голокосту 27 січня — це акт солідарності, відповідальності й стійкості. Україна береже пам’ять про своїх громадян єврейського походження, чиї життя були обірвані нацизмом, і водночас нагадує світові про необхідність зупиняти сучасний терор.

 Кожна запалена цього дня свічка — це обіцянка захищати гідність кожної людини, свободу та майбутнє, яке не має бути знову зруйноване ненавистю.