Зимова подорож Святого Миколая
05.12.25, 03:00
У ніч на 6 грудня над Україною опускається легкий срібний серпанок. Це час, коли давня легенда прокидається: Святий Миколай вирушає у зимову дорогу.
Його історія сягає IV століття, коли добрий єпископ із міста Мір Лікійських підтримував дітей і залишав у серцях відчуття захисту. Люди пам’ятали ці вчинки, тож з роками Миколай став героєм зимових оповідей у багатьох країнах.
Колись у селах казали, що він іде тихими стежками, слухаючи дитячі мрії. На Галичині клали чобіток під подушку. На Поділлі залишали на столі яблуко чи горіх — мов подяку. На Поліссі діти шепотіли “миколайські” вірші.
У ХVIII–XIX століттях Святий Миколай приносив сушені яблука, медові пряники, горіхи. Саме тоді зміцнився його образ — лагідний старець з білою довгою бородою, який приходить уночі й приносить у дім спокій та очікування дива.
І ось тут починається ще одна гілочка великої історії. У далекій Європі, у країні повітряних млинів, мешкав образ Сінтерклааса — це той самий Святий Миколай, тільки в нідерландській традиції. Моряки привезли його легенду в Америку, і там, серед засніжених міст, вона розквітла по-іншому. Так народився веселий Санта-Клаус — добродій з білою бородою, що подорожує з оленями. У його серці збереглася та сама основа: щедрість, тепло й подарунки для дітей.
В Україні частина звичаїв відступила у XX столітті через радянську заборону та цілеспрямоване придушення українських традицій. Kазка знову повернулася у 1990-х роках. З’явилися шкільні свята, благодійні ініціативи, теплі ранки з сюрпризами під подушкою. Миколай знову став символом лагідної турботи й сердечної підтримки.
Тепер 6 грудня — ранок із медовим ароматом пряників і світлом, що повільно оживає на підвіконнях. Діти знаходять гостинці, дорослі пригадують власні зимові ранки, а бажання, загадане цього дня, легко підіймається вгору.
Подорож Миколая триває там, де живе добрий намір — у родинах, у теплому слові й у маленьких вчинках, які роблять зиму яснішою.