Під одним небом

Для мене планетарій ніколи не був лише місцем роботи. Це простір, у якому люди можуть хоча б на мить відірватися від повсякденності, підняти очі до неба та відчути себе частиною чогось значно більшого. Саме тому я завжди сприймала астрономію не тільки як науку, а як особливу форму діалогу між людьми, культурою та Всесвітом.

Мій професійний шлях почався в Харківському планетарії, де я провела сім років свого життя. Саме там я навчилася говорити про складні речі просто, емоційно та щиро. Мені завжди було важливо, щоб люди після програм виходили не лише з новими знаннями, а й із відчуттям захоплення небом.

Після початку повномасштабного вторгнення росії в Україну моє життя різко змінилося. Евакуація до Японії стала для мене не лише переїздом в іншу країну, а й повною втратою звичного світу. Я не знала японської мови, не мала знайомих і не уявляла, чи зможу колись знову повернутися до роботи в планетарії. У той час мені здавалося, що цей етап життя залишився в минулому.

Але саме Японія показала мені, наскільки важливою є людська підтримка. Після мого звернення до JAXA (Японське космічне агентство), я почала знайомитися з працівниками японських планетаріїв, які не просто підтримали мене словами, а допомогли поступово знову повернутися до улюбленої справи. Завдяки цим людям я змогла побачити іншу сторону Японії — дуже уважну, теплу та людяну.

Сьогодні я працюю з планетаріями та освітніми майданчиками по всій Японії. Кожна поїздка, кожна програма та кожна зустріч із людьми ще раз нагадують мені, що любов до зоряного неба здатна об’єднувати навіть тих, хто говорить різними мовами та виріс у різних культурах.

У своїй діяльності я намагаюся поєднувати український та японський погляд на небо, створюючи програми й проєкти, у яких наука переплітається з історіями, культурою та людськими емоціями. Для мене особливо важливо будувати культурний міст між Україною та Японією через зоряне небо, адже це те, що належить усім людям однаково.

Одним із найцінніших для мене напрямів сьогодні є проєкт «Віртуальний Харківський планетарій». Це не лише 3д модель довоєнного планетарію. Для мене це спосіб зберегти пам’ять про місце, з якого почався мій шлях, і нагадати, що навіть після найтемніших періодів люди здатні створювати нове, підтримувати одне одного та продовжувати дивитися в небо. 

Детальніше про проєкт можна подивитися тут:

https://www.stars4peace.com/uk/virtualkharkivplanetarium

Мій досвід навчив мене дуже простій речі: кордони, мови та відстані стають менш важливими, коли людей об’єднує щире бажання ділитися світлом, знаннями та мріями. І, можливо, саме тому планетарій для мене завжди буде не лише професією, а місцем, де люди знову вчаться відчувати зв’язок одне з одним і з Всесвітом.

Зараз, я маю однодумців та разом з командою Українського Дому в Японії можу робити спільну важливу справу - знайомити японців з Україною. Кожна з нас це робить через ті види діяльності, які їй вдаються найкраще. Саме тому кожен відвідувач наших заходів може знайти саме те, що йому більш цікаво.

Щиро рада бути частиною такої чудової команди.