
Те, що не здатен спалити вогонь
16.06.26, 03:00
Щойно ми завершили допис про світлу долю та бунтарський дух Івана Миколайчука, як ніч з 14 на 15 червня 2026 року принесла трагічну звістку, яка відібрала в української культури матеріальну частину її екранної душі.

Масований удар поцілив у кіностудію імені Олександра Довженка. У полум’ї повністю згорів костюмний цех, де зберігалися безцінні історичні скарби. Серед попелу назавжди зникли автентичні строї з легендарних стрічок «Тіні забутих предків», «Пропала грамота» та багатьох кіношедеврів, створених за майже сторіччя існування студії.
Ці речі, зроблені руками народних майстрів, ретельно оберігалися поколіннями, щоб зберігати пам’ять і повертатися на екрани у нових фільмах. Тепер усе перетворилося на прах, тоді як офіційні звіти з боку росії знову цинічно зафіксували ураження виключно військових об’єктів.
Тієї ж ночі інший удар пошкодив величний Успенський собор у Києво-Печерській лаврі, який є об’єктом Світової спадщини ЮНЕСКО. Ворожа атака спричинила пожежу на даху давньої святині, охопивши куполи храму.
Порятунок безцінних реліквій став прикладом дивовижної єдності та мужності суспільства. Під звуки сирен музейні працівники, намісник із братією діючого монастиря та рятувальники пліч-о-пліч виносили стародавні ікони та духовні цінності з охопленого вогнем приміщення.
У момент найвищої напруги, коли полум’я загрожувало всьому комплексу, небо над Києвом розірвалося потужним громом і спалахами блискавок, і раптовий рясний дощ став порятунком, допомагаючи приборкати стихію.
Культурна спадщина під час цієї жорстокої війни, яка триває з 2014 року та переросла у повномасштабне вторгнення з 2022 року, залишається головною мішенню для знищення ідентичності. Втрата унікальних витворів мистецтва є глибокою раною для кожного.
Проте духовна пам’ять, яку плекали покоління українських митців, залишається сильнішою за будь-яке руйнування, об’єднуючи людей у прагненні зберегти свою історію.


